Традиційно 9 жовтня в день святого апостола і євангеліста Іоана Богослова Київська Православна Богословська Академія відкрила свої двері для гостей, журналістів, віруючих. В Академічному храмі Божественну літургію очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні архиєпископа Переяслав-Хмельницького Димитрія, ректора КПБА та виклачів і студентів у священному сані.

Цей день став днем П’ятидесятниці для студента ІІ курсу КДА Андрія Мартинюка, якого було рукоположено в сан диякона. Після Божественної літургії Святійший Патріарх виголосив проповідь на тему святу і як завжди її повчання були спрямовані на студентів, які навчаються в духовній школі.

В актовій залі Академії після Божественної літургії розпочалося урочисте засідання. Великий магістр міжнародного ордену святого Станіслав Павло В’ялов та віце-президент всеукраїнського Союзу промисловців і підприємців Олександр Шніпко вручили перші 15 стипендій студентам КПБА. Відтепер ці стипендії будуть надаватися нашим студентам щомісячно. Із словом до присутніх у залі звернувся архиєпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій, ректор КПБА:

Слово архиєпископа Переяслав-Хмельницького

Димитрія на урочистому акті в Київській Православній

Богословській Академії 9 жовтня 2006 року

Ваша Святість! Всечесні отці! Шановні викладачі!

Дорогі студенти та гості!

Кожного року наша столична Духовна Академія відкриває двері в цей прекрасний день пам’яті святого апостола і євангелиста Іоана Богослова. Церковне передання зберегло нам одну цікаву деталь з його житія, коли апостол любові спочив у Бозі, то на його могилі щороку у травневий 21 день виступав тоненький наліт праху, запашне миро і повітря. Від цих знамень багато людей зцілялося. До речі, в пам’ять про це Церква встановила друге святкування на честь святого апостола і євангелиста Іоана Богослова 21 травня. Святий Кирило Олександрійський в присутності святих отців Ефеського Собору 431 року взивав до святого апостола Іоана Богослова: «Відкрий нам Євангеліє, тайну воплочення, поясни її тепер блаженний Іоане, що був названий сином Воанергесовим: ось прийшов до тебе великий собор пастирів…».

Мені здається, що в нас викладачів і студентів Київської Православної Богословської Академії сьогодні ще зберігається отой наліт праху на наших серцях, інакше як пояснити те, що свій актовий день наші столичні духовні школи святкують в день пам’яті святого апостола. Це ми в своїй підсвідомості взиваємо разом з отцями Великого Собору: «Відкрий нам Іоане, навчи нас Істині в ХХІ столітті…».

Церква Христова, як «стовп і підвалина істини», з плином століть нагромаджувала величезний досвід навчання і виховання. Починаючи від апостольського віку і до наших днів наука Христова оберігається в святій і соборній Церкві “як в невичерпній скарбниці” в яку учні Господні заклали все, що належить істині. Українська Православна Церква, впродовж віків, сповнених трагедій і страждань, періодів майже цілковитого зникнення або жорстокого невизнання, заховала неоціненний досвід навчання свого народу науці Христовій, який може стати за основу у справі розвитку сучасної богословської освіти.

З часу запровадження християнства у Київській державі освіті надається особливого значення. Так, всім відома велика любов до книг князя Київського Ярослава Мудрого. Він засновував та впорядковував школи при храмах і монастирях для мудрого зростання дітей та юнацтва. Велике значення мали і монастирі при яких зосереджувались своєрідні центри письменства, освіти, науки тогочасного суспільства. Так в Києво-Печерській Лаврі, Софійському, Михайлівському Золотоверхому, Микільському, Братському монастирях Києва з часом утворились цілі бібліотеки і збірки книг та рукописів з досить широкого кола питань.

Незаперечне та виняткове значення мали Острозька та Київська Академії, де навчання було поставлене на досить високому рівні за зразками тогочасної європейської освіти. Подібні заклади почали поширюватись та утворюватись і в інших містах та селищах, а особливо при тих чи інших братських осередках. Завдяки широкій мережі шкіл освіченість на Україні досягла значного рівня й охопила широкі кола населення, що вразило арабського мандрівника, архідиякона Павла Алеппського, який супроводжував антіохійського патріарха Макарія до Москви і в 1654 та у 1657 рр. побував на Україні. Але, як і в старі часи, центральним духовно-освітнім осередком України залишався Київ.

Основними показниками рівня навчальних закладів були науки, що в них вивчалися та їх обсяг. Основою навчання Київської школи була т. зв. система “семи вільних наук”, яка включала в себе тривіум (граматика, риторика й діалектика) та квадріум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Вони входили в обов’язкову програму підвищеного типу шкіл-колегій, а також університетів і академій.

Зрозуміло, що Київська Академія мала і певні відмінності, що зумовлювалися освітніми традиціями та історичними умовами. Наприклад, спочатку вона не поділялася на факультети, не присвоювала своїм випускникам вчених ступенів, курс наук, що читався в ній, не був постійним у різні часи її існування. Всього в академії було вісім класів – чотири граматичних та класи поетики, риторики, філософії й богослів’я. Курс навчання тривав близько 12 років.

Перший граматичний клас – фара (або аналогія), по суті був підготовчим, але приймали сюди учнів вже з певним обсягом знань. У наступних трьох граматичних класах – інфімі, граматиці, синтаксимі вони опановували слов’янську, латинську, українську книжну, грецьку та польську мови, а також арифметику й геометрію, нотний спів, катехизис. Певна увага приділялась літературі, особливо класичній римській і грецькій. Особлива увага приділялась вивченню латинської мови, адже вона була мовою законодавства і судочинства, мовою дипломатів і учених. В усіх вищих навчальних закладах Європи, в тому числі у Київській Академії, викладання таких курсів, як філософія, поетика, риторика, богослів’я велось латинською мовою. Студенти заучували латинські тексти напам’ять, робили усні й письмові переклади, вправи. Письмові вправи поділялись на шкільні, які перевіряв одразу вчитель, й домашні. Домашні, для першого контролю, учні здавали аудиторам, які вибирались із кращих учнів для перевірки виконаних уроків. У спеціальних зошитах – нотатах – аудитори ставили оцінки в залежності від рівня знань. Потім з відміткою “ correkta ” учнівські зошити здавались учителеві.

Після граматичних класів учні, а точніше вже студенти, вивчали піїтику (1 рік), риторику (1 рік), філософію (2-3 роки), богослів’я (2 або 4 роки). Піїтика розглядалась як мистецтво складати вірші і вважалась захоплюючим та корисним заняттям. Після піїтики читався курс риторики, найпопулярнішого предмета в Академії. У класі риторики студенти навчалися складати промови як загального характеру, так і певного призначення – найчастіше панегіричні та судові, а крім того, писати листи – поздоровчі, вітальні, вдячні, прохальні та ін. Великого значення та особливого розвитку в Києво-Могилянській Академії набула філософія, яка викладалась префектом чи ректором цього закладу. Кожен професор складав свій рукописний курс лекцій. Філософські курси викладачів Київської школи привертали і привертають увагу багатьох вчених як джерело вивчення філософської думки в Академії. І нарешті, завершальним етапом навчання в Києво-Могилянській Академії був курс богослів’я. Незважаючи на офіційну заборону польського уряду він викладався ще з XVII ст. Поступово київські богослови формують свою систему викладання цього курсу. Ректори Академії виконуючи організаційну роботу навчального процесу в той же час були навчителями богослів’я.

Не обов’язковим було навчання на вищих курсах. Іноді по закінченні класу риторики Академію залишала половина його складу. Так, у 1738 / 39 навчальному році в класі налічувалося 105 чоловік, із них у наступному році в клас філософії прийшло лише 52 чоловіка.

Складовою частиною навчального процесу в Академії були щосуботні повторення матеріалу за тиждень, виконання різноманітних домашніх завдань і – тричі на рік - екзамени. Вони проводились учителями тих класів, в яких студенти повинні були продовжувати навчання. Частина студентів (філософи й богослови) ніяких домашніх завдань не виконували і екзаменів не складали. В кінці кожного семестру вони писали так звані великі дисертації і захищали їх у присутності всіх студентів.

Щосуботи проводились “домашні” диспути, на яких студенти полемізували по матеріалах, прослуханих за тиждень чи по певних темах. Один студент обгрунтовував думку, три інші заперечували йому. В таких диспутах закріплювалось знання і шліфувалось логічне мислення.

Урочисто проводились диспути в кінці кожного навчального року, й особливо по закінченні курсів або на честь відвідин Академії знатними людьми. Щоб більше заохотити студентів до таких диспутів, митрополит Тимофій (Щербацький) придав їм особливу урочистість. Зокрема в день, призначений для публічного диспуту, всі знатні сановники Києва і поміщики з околиць відправлялися рано вранці у Києво-Печерську Лавру, де ще з вечора знаходився митрополит. Кожен із відвідувачів для такого випадку шукав для себе саму кращу карету і обов’язково їхав на стількох конях, скільки дозволено було його чиновницькому рангу. Митрополичу карету везли вісім коней які управлялись двома візниками, а коад’юторську – шість коней. І уся ця пишна колона під церковний дзвін наближалась до Академії. Такими ж пишними були подальші дії щодо зустрічі величних гостей. Характерно, що тут були присутні вже тільки студенти філософії і богослів’я, а вихованцям цього не дозволялось.

Впродовж всього свого історичного та науково-богословського розвитку були в Києво-Могилянської Академії періоди розквіту та падіння. Були періоди реформування та впровадження нових навчальних предметів та курсів. Так Варлаам (Ясинський), ставши ігуменом монастиря та ректором Академії негайно взявся за відродження та впорядкування її навчально-наукової діяльності. На початку 1666 р., вона існувала в досить слабкому стані. “Київський Колегіум умалився, став як малий Закхей”,- писав 6 січня 1666 р. Лазар Баранович. Варлаам (Ясинський) надсилає до польського короля Михайла Вишневецького ієромонаха Києво-Печерської Лаври Ігнатія (Саковича) з проханням утвердити всі привілеї навчального закладу. Король 20 березня 1670 р. утверджує за монастирем грамотою всі володіння. Також в ній говориться: “Кіевскую Могилянскую Коллегію на ея местах ъ , грунтахъ и давнихъ фундацияхъ востановить и въ ней преподавать все начальные предметы, искусства, науки и познанія чрез ъ профессоровъ, отцевъ учителей… ”.

Потребувала змін Київська школа і тоді коли її студентом став в майбутньому високоосвічений і талановитий богослов, людина із неосяжним колом захоплень та непересічних знань - Іриней (Фальковський). Адже, в правління київського митрополита Гавриїла (Крем’янецького) (1770-83 рр.) колись досить славна Академія почала хилитись до занепаду. Її очікувала досить нерівна боротьба із закладами, в яких практикувались більш цілеспрямовані методи, на боці яких були і незрівнянно кращий персонал професорів, і увага уряду, і зовнішні вигоди. Імператриця Катерина II , вирішивши підняти освіту в Росії, влаштовувала нові школи та вищі навчальні заклади, в яких професорсько-викладацькі посади обіймались якраз вихідцями із Київської Академії. Внаслідок цього спостерігався значний потік кращих, найздібніших, молодих сил, який не міг не вплинути паралізуючим чином на процвітання Академії, тому що як справедливо сказав преосвящ. Макарій, навчальний заклад цвіте тільки тоді, коли в ньому є здібні керівники і такі ж студенти. Наступний митрополит Самуїл (Миславський), будучи вихованцем Київської Академії, зробив дуже багато для її піднесення. Так, зокрема ним були введені такі предмети як географія, російська мова, історія, математика чиста й змішана, архітектура, мистецтвознавство і крім того ще тлумачення недільних і святкових Євангельських читань.

З часом Св. Синод намагається усі справи по управлінню Академією перебрати на себе. Так вже з 1738 р. туди стали надсилати іменні відомості про учнів Києво-Могилянської Академії, де поміщались, разом з тим, і списки професорів та вчителів.

Як відомо на початку XIX ст. освіта була виключно духовно-релігійна, тобто викладацькі функції освітніх закладів усіх рівнів виконувалися, здебільшого, православним кліром або ж чернецтвом. У 1802-1808 рр. відбувалась перебудова всієї шкільної системи у державі Московській, зокрема було взято курс на створення університетів, гімназій, світських училищ.

Потрібно зауважити, що Київська Академія на початку XIX ст. переживала свої далеко не кращі часи.

Розвиваючи ідеї перебудови духовної освіти, започатковані ще у XVIII ст., реформою 1808-1814 рр. передбачалося перетворити чотири академії, в тому числі Київську, не просто на спеціальні вищі духовні навчальні заклади, а й на адміністративні центри навчальних округів. Академії стали підпорядковуватись Синоду, конкретніше – комісії духовних училищ (до 1839 р.), а згодом духовно-навчальному управлінню при Синоді (до 1869 р.). Всі академії незалежно від історичних, національних, церковних особливостей урівнювалися, точніше - нівелювалися єдиним статутом і ставали за складом студентів духовно-становими.

Подібно до шкільної світської структури, введеної в 1803-1804 рр., нова структура духовних шкіл включала: академію – вищу школу; семінарію – середню духовну школу, що мала бути організована в кожній єпархії і вихованці якої могли продовжувати навчання в академії; нижче училище – навчальний заклад на рівні повіту; парафіяльне училище (школа) – заклад, що давав елементарну освіту і створювався в благочиннях. Для закладів усіх чотирьох рівнів (ступенів) запроваджувались єдині статути. Навчальні курси ускладнювались в міру наближення до вищого – академічного рівня і в семінаріях, наприклад, включали словесні, філософські та богословські класи, в академіях – курси загальноосвітні та спеціально-богословських дисциплін. Студенти академії могли бути удостоєні ступенів кандидата, магістра, а при піднесенні до священства – особливих окладів.

Зрозуміло, що зміни та перебудови у духовній освіті так чи інакше спиралися на досвід і традиції Києво-Могилянської Академії. Згідно з нововведеннями 1808-1809 рр. Київська Академія також перетворювалася на вищий духовний заклад на чолі з ректором і трьома адміністративними органами: конгрегацією (вченим товариством), внутрішнім і окружним правліннями. В округ, підпорядкований щодо навчання в Академії, входили: Білгородська, Мінська, Новоросійська, Переяславська, Подільська, Харківська та Чернігівська семінарії. Академія знаходилась тепер у безпосередньому підпорядкуванні Синоду.

Що стосується організації навчального процесу, то згідно з новою формою, він був зосереджений у двох відділеннях: нижчому, де вивчалися філософія, загальна словесність, громадянська історія та математика; і вищому – богословському – з такими дисциплінами, як догматичне, моральне богослів’я, герменевтика, канонічне право, церковна історія, церковна словесність та ін. Мови – грецька, німецька, єврейська, французька вивчались на обох відділеннях. Латини учили на уроках словесності. Головною дисципліною нижчого відділення була філософія, вищого – богослів’я.

Але все це були лише проекти, що, зіткнулись з реаліями життя. В Київській Академії, наприклад, нововведення, підписані Олександром I в 1808 р., вдалося втілити в життя лише в 1819 р.

Як уже зазначалось, що Київська Академія на початку XIX ст. переживала свої далеко не кращі часи. За словами Ф. Титова, Академія ніби законсервувалася, залишаючись у полоні віджилих педагогічних прийомів, схоластики, багатопредметності, обмеженості матеріально-фінансових умов для якісного навчання. У переповнених класах одні й ті ж викладачі читали курси латинської граматики, грецької мови, арифметики, історії, географії. На зламі XVIII - XIX ст. Академії із державної казни виділялося 12 тис. крб., хоч за найскромнішими підрахунками академічної адміністрації ця сума мала бути не меншою 55 тис.

Потреба реформування Академії, інших навчальних закладів за цих умов усвідомлювалася на всіх рівнях церковної влади. Здійснюючи перебудову цього провідного національного вищого навчального закладу України, Синод намагався зробити все можливе, щоб ліквідувати тут навіть будь-які ознаки старої Академії з її автономністю, самоврядуванням, виборністю, багатостановістю і т. д. Наслідком цього стало те, що практично весь попередній викладацько-професорський склад Київської Академії було відкинуто як такий, що не відповідає новим умовам. Було піддано нищівній критиці і курси викладання і самих викладачів, оскільки всі вони за попередньою традицією не включали до розгляду російських духовних і світських авторів. Стара Академія була закрита у вересні 1817 р. і в її стінах, того ж року, відкрили Київську Духовну Семінарію.

Після звільнення викладачів Комісія духовних училищ і митрополит Серапіон (Александровський) з попереднього складу Академії залишили тільки ієромонаха Кирила Куницького для викладання грецької мови. Натомість, було викликано викладачів і вихованців Санкт-Петербурзької Духовної Академії.

Урочисте відкриття КДА відбулося 28 вересня 1819 р. після Божественної Літургії в Успенському соборі на Подолі, яку відслужив митрополит Серапіон (Олександровський). Потім відбувся хресний хід до Києво-Братського монастиря на чолі з генерал-губернатором і урочистості в конгрегаційній залі КДА. Проф. Іван Скворцов виголосив промову латинською мовою “Про метафізичне джерело філософії”.

Нова Академія вже була уніфікована за великоросійськими синодальними зразками. Сюди було прийнято на навчання 49 студентів: 26 з українських єпархій і 23 з російських. Ректором став архимандрит Мойсей Антипов.

За період з 1814 по 1840 рр. курс навчання тривав 4 роки і складався з нищого і вищого відділень. Нижче включало в себе викладання наступних предметів: філософії (логіка, психологія, метафізика, моральна філософія та історія філософії), загальної словесності, цивільної історії і математики. Вище - богослів’я (догматичне, моральне, викривальне, співбесідне, герменевтику і канонічне право), церковну історію і старожитності зі священною хронологією та географією, церковну словесність. Студенти опановували: Святе Письмо, мови (грецьку, єврейську, німецьку, французьку), факультативно вивчали історичні та фізико-математичні науки. З 1841 р. додано патристику (патрологію), а з 1867 р. – педагогіку.

Внаслідок відпливу дітей дворянства, козацької старшини у російські світські навчальні заклади Академія перетворювалася на суто духовний заклад. Тривалий час слухачами Академії були переважно юнаки-українці – вихованці семінарій Київського навчального року. Але з 1841 р., після того як дозволили брати до Академії з великоросійських семінарій, стали переважати росіяни.

Досить швидко в Академії склалися солідні богословська, філософська, історична школи на чолі з відомими церковними вченими. Вихованці Академії після її закінчення, як правило ставали священиками, вчителями семінарій, законовчителями світських навчальних закладів тощо.

В 1837 р. при КДА було засновано журнал “Воскресное чтение”, який до початку 60 рр. XIX ст. був практично єдиним друкованим органом Київської єпархії. А з листопада 1859 р. був отриманий дозвіл на випуск журналу “Труд ы КДА”.

Але необхідно зауважити, що в цілому реформи духовної освіти йшли надзвичайно туго. Справу істотно гальмувало її жалюгідне фінансування з боку держави, Відомства православного сповідання, місцевих єпархій. Платня викладачів навчальних закладів була мізерною і вони часто шукали інших джерел існування; учні голодували, мерзли і жили не рідко в жахливих умовах сумно відомих “бурс”.

В 1867 р. для управління освітньою справою в імперії організовується духовно-навчальний комітет, який затвердив нові статути для семінарій та училищ, а в 1869 р. – статути для академій. За цими статутами духовні академії становили певну паралель з університетами і відповідно до факультетів тоді було створено три відділи: богословський, церковно-історичний і церковно-практичний.

Але, згідно останнім академічним статутам 1884 та 1910 рр., світські дисципліни було обмежено, деякі з них взагалі виключено, а ті, що залишились треба було розглядати з погляду богословсько-біблійного, а історію Росії – з точки зору провіденціалізму, тобто, що долею “Великої Росії керує Промисел Божий”. Зокрема, були вилучені такі курси: філософія, всесвітня історія і т. д.

Отже, поставлена в жорстоку залежність, особливо матеріальну, від самодержавно-синодального керівництва, втративши навіть відносну самостійність, право вирішального голосу в багатьох сферах духовної культури, Православна Церква в Україні в галузі освіти була приречена на пасивне слідування в фарватері великодержавного, колонізаторського руху Росії.

Минули роки. Академія пережила страшні роки. З приходом більшовицької влади вона була закрита, а з отриманням незалежності України з’явились усі можливості для відродження та розвитку богословської освіти.

Реалії сьогодення вимагають нових змін щодо навчального процесу в Академії для того, щоб поставити її на якомога вищий щабель, та повернути минулу славу дореволюційної Альма Матер.

13 травня 2006 року рішенням Священного Синоду під головуванням Святішого Патріарха і всієї Руси-України Філарета взято курс на реформу освіти в духовних навчальних закладах Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Яку концепцію життя нашої Академії ми вибудовуємо внаслідок реформи духовної освіти? Що ми хочемо зробити і що нам потрібно зробити? Хотілося б тут підкреслити, що з початку нового навчального року за цю працю ми взялися з усією відповідальністю. Перш за все для того, щоб наша богословська освіта наблизилась за своїм науковим рівнем до сучасних стандартів, нам необхідно було переглянути програми, що ми і успішно робимо. З цього приводу в стінах нашої Академії з початку нового навчального року відбулося два засідання Вченої Ради, які предметом свого розгляду мали питання прийняття нових навчальних програм, які за своїм змістом і суттю відповідали б нормам сучасних програм навчальних курсів. Професорсько-викладацький склад добре в цьому напрямку попрацював і на сьогодні ми вже маємо такі програми. Слід зауважити, що деякі викладачі вперше відчули на собі тягар відповідальність за кожний богословський, церковно-історичний курс, який вони читають в Академії.

Крім цього нам необхідно випрацювати новий підхід до деяких аспектів навчального процесу, нові методи виховання, нове трактування дисциплінарних правил, нову концепцію взаємовідносин між викладачем і студентом.

Зараз тут у своєму виступі я не торкнуся усіх цих аспектів. Але вважаю, що в скорому часі ми повинні виписати і концепцію нашої реформи. До речі праця над нею вже розпочалася. Це буде наш програмовий документ. Але все таки деякі проблеми нашого навчального і виховного процесу я хотів би порушити.

Найголовнішою дисципліною навчального процесу в нашій Духовній Академії є безсумніву Священне Писання Старого та Нового Завітів. Було б добре, якби в наших студентів не з під палки виникав інтерес до читання Біблії. Крім цього студента слід знайомити з досягненнями сучасної біблійної освіти. Викладачі повинні постійно знайомити студентів з екзегезою біблійних і євангельських текстів в працях святих Отців Церкви, в богослужбових текстах, в церковному Переданні. З цією метою, очевидно з наступного навчального року вже в аспірантурі будуть введені нові курси більш поглибленого вивчення Біблії і серед яких «Текстологія Священного Писання». Наприклад було б доцільно розробити такі спецкурси, як «Тлумачення Нового Завіту в Олександрійській богословській школі», «Тлумачення Старого Завіту в православній літургічній традиції» і т. п. Ці курси могли б не тільки бути прочитаними аспірантам, але й нашим студентам і могли б стати об’єктом їхнього дослідження при написанні дисертацій, магістерських та бакалаврських робіт.

Після курсу вивчення Священного Писання наступним за важливістю є курс Догматичного богослів’я. Так, в 1-му курсі воно розпочинається із вступу, класичного катехизису. Потім в 2-му, 3-му і 4-му курсах викладається згідно навчальної програми. Догмат – основа життя православного християнина. Все наше богослужіння побудоване на догматах. Священик, що не знає догматів, подібний до лікаря, який не знає самих основ медицини. Нажаль, відсутність інтересу до догматики у студентів стає причиною в подальшому повної богословської безграмотності. Однією із причин, за якою догматика здається нашим студентам сухим, малоцікавим предметом, є те, що вона викладається, поза контекстом духовного досвіду християнина – так, немов «сухі догмати» не мають прямого відношення до того, що ми називаємо життям у Бозі, життям в Христі, духовним і містичним досвідом. З цією метою в нашій Академії запроваджено ще курс Містичного богослів’я, який раніше був чужим для навчального процесу, а сьогодні студенти можуть вивчати важливі теми святоотцівської традиції, видіння Бога, споглядання Божественного Світла, обожнення людської природи. Дуже важливими темами в курсі Містичного богослів’я можуть бути і теми: «містична традиція Західної Церкви», «містицизм поза Християнством», «неправдивий містичний досвід» тощо.

Раніше в духовних Академіях викладався такий курс як Аскетизм. Нещодавно ця дисципліна введена і в нас. Сьогодні ми все більше спостерігаємо занепад справжнього чернечого життя, його суті. Через цей предмет ми аж ніяк не хочемо всіх студентів закликати до прийняття чернецтва. Але такі теми, як «Що таке боротьба з пристрастями?», «Що таке ціломудреність?», «Чому її потрібно дотримуватись, як у монашестві так і в шлюбі», «Що таке подвиг чернецтва?». Ці питання мусять бути розглянуті студентами. Тому цей курс в нашій Академії набрав серйозного поступу. Ми хочемо наголосити ще раз на тому, що Аскетизм – не специфічна чернеча дисципліна. Усякий християнин повинен знати основи аскетичної практики.

У зв’язку з реформою в нашій Академії з нового навчального року значно розширене викладання предмету Патрології. Цей курс є одним із найважливіших для майбутніх пастирів. Перед нами стоїть завдання не тільки читати і любити Святих Отців, не тільки вивчати їх насліддя, як вивчають музейні експонати або архівні документи. Іншими словами, ми повинні вміти застосовувати все, що говорили давні наші Отці, до сьогодення, розглядати сучасні проблеми через призму святоотцівсвького досвіду. І звичайно , потрібно вчитися не тільки думати, але жити по-святоотцівські.

Донедавна в наших духовних навчальних закладах Філософія взагалі не вивчалася, натомість викладалася Історія філософії, від якої в пам’яті студентів залишалися лише імена видатних філософів. З цього навчального року в нашій Академії ми цю ситуацію поправили. Хотілося б тільки, щоб на лекціях з Філософії наші студенти знайомилися не тільки з давньою античною філософією, західноєвропейською але й українськими філософськими системами, які були притаманні таки нашим вітчизняним мислителям.

Значно потрібно розробити і курс Літургіки. В останні роки ми ввели предмет Літургічне богослів‘я. Студент повинен вивчати богослужбові тексти з точки зору їх богословського, догматичного змісту, тому що саме там відображена глибина і висота богословської думки. В Аспірантурі ми повинні подумати і про нові курси з Літургіки. Наприклад заслуговує на викладання і курс «Літургічного передання» та інші.

Дуже погано поставлено в наших духовних навчальних закладах викладання Гомілетики. Ми з особливою увагою повинні поставитись до викладання цього практичного курсу в нашій Академії. Студента сьогодні заставляють говорити на штучній застарілій мові. Проповіді готуються по схемі, яка зовсім їх не заставляє думати, вірити в те, що вони говорять. Тому нехай нас не дивує те, що студенти, виходячи із стін Академії, стають неспроможними говорити на зрозумілій мові, не можуть донести слово Христове до слуху своїх парафіян. Нам здається, що на практичних заняттях з курсу Гомілетики ми повинні розвивати в студентах спроможність до імпровізації. Дуже часто священик перебуває в ситуації, коли від нього вимагають виголосити слово експромтом: часу на підготовку тоді взагалі немає. Якщо священик не навчений говорити відразу, то він в такій ситуації розгублюється і говорить несинітниці та непереконливо.

Дуже важливо, щоб на уроках з Порівняльного богослів’я ми не тільки говорили про слабкі місця в інших конфесіях. Необхідно звертати увагу і на їх сильні сторони. Якщо студент, майбутній священнослужитель, буде знати про ці сильні сторони інославних церков, то тоді в його руках будуть необхідні засоби для діалогу з ними і навіть дискусій. З метою відновлення православної місії в нашій Академії з нового навчального року введено курс Місіології. Це надзвичайно важлива сьогодні дисципліна і її необхідно поставити також на певний рівень. Студенти цікавляться місіонерською працею. Згідно моїх особистих опитувань, щодо спеціалізації, цей напрямок посів серед наших студентів чи не перше місце. Секуляризований світ ставить перед Православною Церквою її пастирями і архипастирями нові виклики і православна місія тут повинна запрацювати в новому форматі. Саме тому ми повинні вивчати і світові релігії. Діалог з ісламом, з іншими світовими релігіями стане одним із приорітетних напрямків в християнському богослів’ї ІІІ тисячоліття.

З метою розширення освітнього рівня наших студентів в новий навчальний процес впроваджено нові, як ми їх називаємо гуманітарно-соціально дисципліни – Культурологія, Соціологія, Основи екології, Політологія, Українознавство, Джерелознавство. А такий курс, як Педагогіка та психологія розділений на окремі Педагогіку і Психологію. Також уведено нові курси для студентів: Методика викладання християнської етики в загальноосвітній школі та методика самостійної роботи. Серед числа нових предметів введено також і курс Історії церковної архітектури.

Наша Православна Богословська Академія повинна поставити на належний рівень викладання філологічних дисциплін. В нас є прекрасні викладачі філології, але знання стародавніх мов, нових іноземних і навіть своєї рідної мови повинне бути поставлене на належний рівень. Я не закликаю до того, щоб перетворити нашу Академію в лінгвістичний університет; але не можна допустити, щоб знання мов залишалось на рівні «лікбезу». Перед нами велике завдання перекладів святих отців на українську мову. Без богослова і грамотного філолога це здійснити буде важко. Наша Академія повинна подбати і про підготовку кадрів для синодального відділу зовнішніх зв’язків, тому що не за горами той час коли наша Церква вийде із цієї зовнішньої ізоляції.

Ми повинні вивчати в Академії такий курс як Агіологія – наука про житія святих. Нажаль ми не вміємо їх читати. Навіть ті житія, які читаються під час трапези в Академії – це скучна справа переплетена зі стуком ложок і вилок. Краще в такому випадку зовсім не читати, бо це перш за все є неповага до їх святого подвигу. Курс Агіології, який вже читається в нашій Академії повинен подвигнути нас до праці над перекладами житій, розглянути такі питання: «В чому особливості літературного жанру?» «Наскільки житійний канон відповідає історичній дійсності?», Що відомо про тих чи інших святих Древньої Церкви?» і насамкінець огородити нас і студентів від неправильного протрактування святості в нашому житті і як результат ложної канонізації.

Є ще один важливий курс в Академії – це Пастирське богослів’я. На сьогодні це великий курс і навіть бракувало б його розширити з появою нових тем – місійної праці священика у війську, в місцях позбавлення волі, в лікарнях і шпиталях, в будинках дітей сиріт і пристарілих. Із Пастирського богослів’я сьогодні вже самостійно формуються такі курси як Пастирська антропологія, Пастирська психіатрія. Багато наших священиків зовсім не знають і не розбираються в питаннях, які пов’язанні із галуззю психічного життя людини, не вміють відрізняти феноменів духовного життя від психічних хвороб. Сьогодні людському психічному здоров’ю загрожують і тоталітарні секти, неокульти, різного роду екзорцизм. Створюються реабілітаційні центри і кому ж як не пастирю в них працювати. Але недостатня освіченість в цих питаннях закриває двері цих реабілітаційних центрів перед пастирями і там панує повне безбожне невігластво, де замість одного рецепту психологами пропонується інший можливо ще більш небезпечний для людського психічного здоров’я. Слід додати, що з цією. Метою в нашій Академії введено два спецкурси – нетрадиційні сучасні секти і культи України та соціально-правові основи інформаційної безпеки.

Нам потрібна нова концепція лекції. Шановні викладачі відмовляйтесь від скучних, рутинних диктувань, від бормотання собі під ніс. Студенти не повинні бути також і пасивними слухачами, які позбавленні можливості творчо підійти до предмету, який вивчається. Не слід на очі того, хто тільки-но сів за парту накидати сіті відчаю, страху. Здавалося б, що навчальна програма повинна бути побудована так, щоб перед студентом відкривались нові цікаві знання, але дуже часто замість цього обмеженість, зашореність, закомплексованість і заляканість. Один із студентів минулого століття свідчив, що на «лекціях з Літургіки йому говорили, що на Літургії не можна роботи того і того, на вечірні не можна звершити таку і таку помилку, один пономар не подав кадила не виніс свічку і з ним сталось ось таке. Після цього, - говорив він, - мені стало страшно стати священиком».

Вже з першої лекції того чи іншого навчального курсу необхідно зацікавити студента, налаштувати його до творчої самостійної роботи. Тому викладач не повинен прагнути того, щоб вичерпати свою тему протягом лекції: він повинен лише увести студентів у проблематику цієї теми, поставити перед ними питання, а відповіді на них вони повинні шукати самі. Після кожної лекції необхідно давати студентами список літератури з даної теми. Для кращого засвоєння навчального матеріалу необхідне проведення семінарських та практичних занять. Семінари дають можливість не тільки самостійно працювати студентам, але й обмінюватися думками, обговорювати поставленні проблеми з викладачем. Головною метою лекцій і семінарів повинне бути те, щоб заставити студента працювати самостійно, працювати в бібліотеках. Майбутнього пастиря необхідно привчити самостійно думати, самостійно працювати, самостійно відповідати на запитання і виклики часу. Звідси випливає і ще одна наша проблема – наповненість нашої поки що скромної бібліотеки книгами. Я вважаю на сьогодні для життя Академії це проблема номер один.

Донедавна спецкурс, як одна із форм викладання в наших духовних школах зовсім ігнорувався. Ця форма навчального процесу дає можливість більш детально вивчати який не-будь конкретний аспект тієї чи іншої богословської дисципліни. Загальними властивостями того чи іншого предмету є величезний матеріал, який не дозволяє ні викладачу, ні студенту заглибитися в нього. Спецкурс покликаний хоча б частково вирішити цю проблему. В нашій Академії над цим методом вже працюють і ми думаємо, що в скорому часі такі спецкурси в нас з’являється. Тут самі викладачі повинні проявити також ініціативу.

Важливою формою навчального процесу є спеціалізація – певний інтерес студента до того чи іншого предмету, курсу, напрямку. З цією метою шановні завідувачі кафедр і викладачі ми повинні попрацювати, щоб дати студенту можливість визначити свій науковий інтерес. Курсова, бакалаврська і магістерські роботи повинні стати предтечами майбутньої дисертації кандидата, доктора. Ми повинні плекати справжніх богословів, високоосвічених. Тому серйозне відношення до вибору студентом самих тем, їх затвердження і їх втілення через науково роботу – все це повинно бути постійною нашою турботою, як наукових керівників. Кафедри повинні в нас запрацювати по справжньому. Це повинен бути своєрідний науковий центр, який формує навчальний процес, на нього впливає, а заразом і на всіх студентів. Як ви думаєте, чому ми так багато цього року затвердили тем із Священного Писання, тому що спрацювала кафедра і подала, запропонувала теми для студентів. Шановні викладачі! Не запізнюймось працювати, збиратися на засідання кафедр. Кожній із кафедр потрібно змагатися за студента і перш за все його зацікавити.

Форма контролю – екзамен, залік повинні бути серйозними. На сесії студент повинен відчути всю особливість, відповідальність перед навчальними процесом Академії. Студенти не повинні оцінюватися з упередженістю. Нажаль це порочна практика бурсацького способу ведення навчання присутня і в нас. Викладачі повинні з усією відповідальністю підходити до своїх вимог і не викликати на себе гніву, нерідко цілих курсів. Це вводить в спокусу студентів. Їх відповідь повинна бути оцінена справедливо. Для цього з нового навчального року ми ввели залікові книжки, щоб і викладач і студент міг відчувати всю відповідальність хоча б перед цим формальним на перший погляд документом.

Як студент, так і викладач повинен працювати над собою. Тільки постійна наукова праця викладача робить його лекції цікавими і змістовними. Викладач не повинен мати конспектних знань, він повинен мати енциклопедичні знання. На превеликий жаль еталоном нашої науковості, нашим показником, що ми є науковим богословським центром є наш щорічник «Трудів». Гроші для його видання є, матеріалів, статей немає. Тому шановні викладачі розпочинайте самостійну роботу з себе, працюйте над науковими статтями, намагайтесь бути цікавими для наших студентів.

Невід’ємною другою складовою нашого богословського закладу є виховна її частина. Нехай ніхто не думає, що з реформою навчального процесу в наші стіни завітала і реформа, або послаблення виховної системи. Ми залишаємось духовним навчальним закладом, де повинне панувати перш за все благочестя. Але я категорично проти систематичного насилля над особистістю студента. Ми дуже часто можемо зловживати такими, запозиченими із чернечої традиції, термінами, як послух і благословення. Друга похідна від цих термінів – брате, якщо ти згрішив то смиряйся і як результат розпорядження. Дуже часто інспекторська служба немов очікує таких порушників і навіть дивується, чому їх сьогодні немає. Я абсолютно не хотів виправдати тут тих, хто дійсно буває із студентів негідником. Але наша виховна частина кульгає тому, що ми інспектори, викладачі не вміємо виховувати, інколи не хочемо чути студента. Я хотів підписатися під словами покійного митрополита Антонія Сурожського, який сказав: «Одна із помилок… в тому, щоб внушати людині смирення, добряче затоптавши її в багно. Смирення цим не здобудеш, тому що як тебе не топчи в багні, навіть якщо ти і насправді негідник, то стараєшся вибитись із під каблука і тільки розпочинаєш злитися на того, хто по тобі добкається». Я ніколи не буду підтримувати збирання інспекторами компромату, спеціально налаштованих для збирання таких компроматів студентів, рівно ж як і навпаки систематичну розпусту серед деяких студентів. І тому наш виховний процес повинен бути прозорим, справедливим і неупередженим. І зразком для усіх повинен бути перш за все справедливий тон інспектора, як поставлений для провадження цього виховного процесу. Для нього не повинно бути студентів авторитетних і не зовсім таких. Відповідне поважне ставлення до студента, звертання до нього на «ви» само собою позбавить нас багатьох проблем у виховному процесі.

Шановні викладачі і студенти, я недаремно на початку свого слова згадав про велике знамення на могилі святого апостола і євангелиста Іоана Богослова. Цей наліт зціляв людей. Дай Бог, щоб і на наших серцях спочив цей наліт, який спонукатиме нас викладачів до справжньої наукової праці, а студентів до навчання. Ще не пізно! Запрягаймося! Щоб достойно звершити все те, що ми накреслили в наших думках і серцях. Слава нашій Академії! Слава Україні! Слава Ісусу Христу! Благословіть нас Ваша Святість!

Також із привітанням до студентів звернулися доцент КПБА протоієрей Петро Зінич, який у своєму слові наголосив на важливості тих змін, які впроваджуються в Академії та доцент КПБА протоієрей Олег Маланяк, який закликав усіх навчатися і молитися, бо це дві складові наавчального процесу духовних шкіл.

На закінчення із словом до студентів звернувся Святійший Патріарх Філарет, пригадавши всім, що ми є за апостолом Павлом храмами Духа Святого і повинні прагнути до того, щоб Божа благодать нас ніколи не покидала. «Ті зміни, які ми накреслили, і які сьогодні прозвучали в доповіді ректора можна звершити разом, коли будуть працювати і студенти, і викладачі», - сказав Святійший Владика.

Виступом академічного хору та уставним многоліттям закінчився урочистий акт в Київській Православній Богословській Академії.