"І ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса "(2 Тим. З, 15).

Так дорогі студенти і вихованці, зміцнював і настановляв святий апостол Пав­ло найближчого свого ученика і (сподвижника) сотрудника святого Тимофія, так коротко апостол вказує єпископу Ефеської Церкви на велике значення за­ своєння в дитинстві незмінних істин, які заключаються в Слові Божому.

Навчально-виховна обстановка, серед якої ви розпочали і продовжуєте навча­тися може бути визнана найбільш принагідною для релігійно-морального і розу­ мового вдосконалення порівняно із домом елінна в якому виховувався святий Тимофій. Ви всі належите до тих, які будуть в більшості своїй покликані до пастирського служіння. Але одне тільки перебування в стінах духовної школи не може бути правильним показником вашого (прагнення) стремління до цього духовного вдосконалення. З вашої сторони повинне формуватися вперте ста­ рання і неухильне бажання до вивчення Слова Божого і інших богословських предметів в цих стінах.

Київська Духовна Академія і Семінарія - це навчальний заклад із вже певною історією. Слід відзначити, що початок навчального року це початок биття серця нашої духовної школи. Багато хто із Вас відчуває сьогодні певну радість із того, що знову повертається за парти. Перед нашим викладацьким складом і перед студентами та вихованцями стоїть чимало проблем, які потрібно вирішувати вже зараз. Ми не можемо в бурхливому морі технорозвитку світової цивілізації прос­ то залишитися спостерігачами. Про це неодноразово вже наголошувалось. Ре­ форма духовної школи є необхідна на часі. Не хочеться тут зараз полемізувати з тими, хто вважає, що Православна Церква повинна не піддаватися постмодерністським ідеям сьогодення, які прямо таки заливають наше буденне, мирське життя. Така реформа потрібна перш за все тому, що науково-богословський рівень наших духовних семінарій і академій відповідає сьогодні стандартам дру­гої половини XIX століття, хоча і багато в чому поступається дореволюційним академіям. Нова реформа повинна включати в себе цілий аспект, або клубок змін. Це перш за все перегляд навчальних програм, виробити новий підхід до навчального процесу, до методів виховання, нового трактування дисциплінарних правил. Необхідна нова концепція взаємовідносин між викладачем і студентом. Наші духовні академії і семінарії багато чого успадкували від дореволюційних духовних шкіл в плані виховного процесу але не позитивного і це все потрібно переглядати. В реформі духовної школи потрібна мудра виваженість і навіть гнуч­ кість інакше через такі реформи можна втратити і дух духовної школи. Частково загальні принципи таких змін у духовній школі були накреслені нашим Ювілей­ ним Помісним Собором 8-9 січня 2001 року.

Чому нам так необхідна реформа і ми про неї сьогодні так багато говоримо. Слід сказати, що не тепер це питання постало так гостро. Ще на початку 90-х років минулого століття це питання постало на порядку денному тих шкіл, які традиційно існували в Радянському Союзі, і само зрозуміло належали до Росій­ ської Церкви. На початку 90-х вирішити проблему реформи духовної освіти не вдалося. Очевидно, що Церква зіштовхнулась і з кадровими і фінансовими про­ блемами, і з тим обставинами, що більшість абітурієнтів Духовних шкіл початку 90-х не мало достатньо повної підготовки для того, щоб навчатися у духовних школах, які мали згідно реформи дати вищу богословську освіту. Починаючи з 90-х років спостерігався значний ріст кількості Духовних шкіл, а разом з тим і збільшення числа тих, хто в них став навчатися. Так що сьогодні навіть сітка духовних навчальних закладів Київського Патріархату достатньо наповнена. Але само по собі збільшення духовних шкіл в нашій Церкві не вирішило проблеми духовної освіти, а в більшості випадків, як кажуть чого гріха таїти таке здобуття духовної освіти стало профанацією. Я не хотів би заглиблюватися у внутрішні причини. Той хто з наших студентів Академії навчався в таких школах може навести безліч проблем. Що ж зовнішній фактор. Причин більш як достатньо. По перше змінилося суспільство, в якому ми живемо, змінився характер студен­тів, які вступають до навчальних духовних закладів. Само по собі відтворення старих схем не могло і поки що не може принести бажаного результату.

Не раз можна було чути від старших наших наставників, що в 50-ті, 60-ті, 70-ті роки минулого століття вступити до духовної школи було актом мужнос­ ті, сповідництва, церковної відповідальності зі сторони тієї молодої людини, яка всупереч всій суспільній думці і ситуації рішалась на цей крок. Багатьом це загрожувало самими непростими життєвими наслідками. Тепер така ситуація просто відсутня. Ми знаємо як ті, що не поступили в одну семінарію, або навіть ті, хто був виключений із семінарії, без особливої напруги опиняються в іншій семінарії, і навіть потім ще перекочовують до іншої і ніде не можуть завершити навчання.

Слід відзначити і те, що досить суттєво змінився за останнє десятиліття віко­ вий ценз вихованців і студентів. Якщо раніше це були люди досить зрілі, ті які не тільки відбули службу у військах, але й набули свого роду життєвий досвід, то тепер в семінаріях і академіях навчається в основному молодь. Через це характер підтримки дисципліни змінився і не в кращу сторону. Колись вступ до семінарії був свідомим актом віри, тому з другої сторони підтримувати дисципліну було легше, тому, що студент семінарії звільнений за яке-небудь порушення в 70-ті роки знаходився в позиції соціальної незахищеності. Всім було відомо, ким міг являтися в радянському суспільстві вигнаний семінарист. Але здебільшого такий вигнаний семінарист все рівно залишався людиною віруючою. Він працював при храмі, але і там не просто було так собі влаштуватися. Страх опинитися за стінами семінарії, дуже допомагав тодішньому інституту вихователів, інспекції підтримувати порядок в духовних школах. Нині ж цих стримуючих соціальних елементів не існує. Якщо сьогоднішнього вихованця чи студента і виключити зі стін духовної школи, то не здивуєшся, якщо він стане працювати де тільки мож­ на, навіть в таких місцях які не можуть бути сумісними з християнською мораллю віруючої людини.

Віковий ценз безумовно накладає свій (відбиток) відпечаток. Зараз дуже часто критикують наші духовні школи за те, що їх випускники не так охоче рукопола- гаються в священний сан. Але ж, якщо простежити вік в якому закінчують духовні школи наші випускники, то й не здивуєшся тому, що така проблема дійсно існує. Це означає, що реформа духовної школи повинна і зачепити цю проблему.

Якщо повернутися до тих змін, які відбулися в суспільстві, то подобається нам це чи ні, але наше суспільство вже стало багато конфесійним і плюралістичним. Подобається нам це, чи не подобається, але співіснування не тільки з єдиною пануючою ідеологією, яка заводила нас в певну резервацію для церковного бут­ тя, але з багатьма думками, течіями, релігійних світоглядів, ідеологічних систем стало реальністю сьогоднішнього дня і в нашій ненці Україні. Відповідно зав­ дання духовної нашої школи в значній мірі — це підготовка такого священика, такого церковного працівника, який готовий до діалогу в цьому поліконфесій-ному і плюралістичному суспільстві, який не буде реагувати на думку іншого такою собі апеляцією до влади, нібито нерозумно говорять ті сектанти слід при­ дивитись, вивчити, розігнати. Священик повинен вміти сьогодні свідчити про православ'я. Сьогодні священнослужитель закликається все частіше до спілку­ вання з людьми не просто через церковний амвон, але й через ЗМІ, інтернет, різні світські установи. Але як за старими семінарськими програмами міг бути підготовлений священик до того, щоби наприклад, сказати п'ятихвилинне слово при відкриті міського дитячого садочка, так щоб перед тобою виступили голова, чи начальник якоїсь світської владної установи, потім представник правозахис-них органів, а потім і священику за 3-5 хвилин слід сказати щось таке, що відрі­знялось би від того, що сказали попередники, що запам'яталося б тим, хто хоче почути точку зору людини церковної. Зрозуміло, що не гомілетика, ні практичне керівництво для пастирів і інші предмети до подібних ситуацій нас не готували.

Ще один важливий момент, який без сумніву повинен враховуватися при під­ готовці реформи духовної школи. Це те, що все таки наше суспільство стало більш релігійним, багато в чому допомагають недільні школи. Велика кількість населення нашої країни довіряє все таки Церкві, якою б розділеною вона сьогодні не була. Віруючими себе вважають за різними соціологічними опитуваннями 65- 70-75%. Все більше і більше до Церкви приходить молодь. Але поряд із цим, дивлячись правді у вічі ми спостерігаємо скільки людей знаходиться поза церков­ ною огорожею, поза таїнствами Церкви. Наше релігійне суспільство може пере­творитися на релігійну байдужість більшості, яка присутня в західних країнах і може бути охарактеризована такими словами: «Не чіпайте мене, в мене власні погляди, залиште мене із своїм піклуванням про мою душу, про мою релігій­ ність, я вірю як хочу». Нажаль це є наша дійсність і майбутній пастир, майбутня підготовка пастиря повинна такі апостасійні зовнішні тенденції враховувати.

В минулому 2001-2002 навчальному році ми поступово стали підготовлятися до такої реформи. Вже з перших місяців навчання ми підготовили нову програму вступу, яка допомогла нам звільнитися від таких вступних предметів у 1 -му класі семінарії як Катехизис, Біблійна історія, Церковний устав. Це дало змогу нам ввести поступово нові предмети для розширення кругозору наших вихованців. Абітурієнти 2002 року до вступу в семінарію вже готовилися за новою програ­ мою, яка включала в собі той самий Катехизис, Біблійну історію, Церковний устав. Слід відзначити, що з нововведенням наші абітурієнти справились досить успішно. Чесно говорячи ми таких результатів і не чекали. А для порівняння скажу, що деякі абітурієнти до семінарії відповідали набагато краще і по-бого-словськи, аніж абітурієнти до академії, хоч якби соромно не було. Тільки слід зауважити, що не дивлячись на те, що наша Київська духовна школа запропону­ вала ці нові правила, жодна із духовних шкіл нашої Церкви їх не прийняла. Нажаль, ще до кінця викладацька корпорація не усвідомлює, що для нас є рефо­ рма. І я скажу, що реформа повинна починатися з нас викладачів і тільки тоді ми будемо мати результат. Завданням нашим є дати такий рівень знань для майбутнього священнослужителя, який би робив його достатньо широко освіченим, для того, щоб він міг заманити людей до Церкви, до євангельського благо- вістя. Невід'ємною рисою духовної освіти в Академії є все таки впровадження лекційно-семінарського методу. Тут наголошувалось не раз про те, що студент мусить навчитися працювати з богословською літературою, вміти її правильно і по темі підібрати. Можливо з часом така реформа прийде і в семінарію, для того, щоб замінити стару урочну систему.

Акцент в реформі духовної школи в значній мірі пов'язаний з апологетикою, бо саме апологетика, основне богослов'я є необхідними сьогодні для нас самих, бо навчають нас формулювати основні положення нашої віри в контексті з тими запереченнями, які може сьогодні висувати невіруючий розум. Те ж саме стосу­ється і церковної історії XX століття, і предмету західних віровизнань, і нових іноземних мов, історії філософії, релігій, стилістики і риторики. Перед нами ось, ось вирішення проблеми акредитації наших духовних шкіл, а їх рівень на сьогодні вимагає кращого.

Реформа йде, і ми вже ніколи не повернемось до старого. Нам потрібно лише це правильно усвідомлювати і трудитися у винограднику, який доручив нам Бог.

Дорогі викладачі, студенти і вихованці! Вітаю Вас із початком нового навчаль­ ного року. Поміч вам від Господа, що створив небо і землю (Пс. 120, 2). Благо­ словення Господнє збагачує нехай вас завжди, як говорить премудрий Соломон і печалі з собою не приносить.

Джерело: Труди КДА. - Число 1. 2003.  - С.179-182.